07/04/2026
Про гідність і свободу
Душпастирський лист єпископів Української Католицької Церкви у США з нагоди 250-ї річниці Незалежності Америки
Наша преамбула
У час, коли Сполучені Штати Америки відзначають 250 років незалежності, ми, єпископи Української Католицької Церкви у США, пропонуємо ці роздуми про ідеали, на яких заснована Америка, про роль української спільноти, яка вже сто сорок років є частиною історії країни, та про відповідальність кожного покоління американців, зокрема й нинішнього, берегти й оновлювати довірені йому свободи.
Від початку американський експеримент спирався на переконання, що кожна людина наділена невід'ємними якостями й правами лише тому, що вона людина, покликана до буття Богом. Як єпископи, ми ще раз бажаємо підтвердити Богом дану гідність і невід'ємні права людини. Бог створив кожного з нас з любові і дарував безмірну цінність кожній «унікальній і неповторній» особі, про що нагадує нам святий папа Іван Павло ІІ. Христова любов, найповніше виявлена на хресті, є не лише джерелом нашого спасіння, а й основою людської гідності та підставою прав, які належать кожній людині.
Закорінені у євангельському вченні, ми пропонуємо ці роздуми і як українці-католики, і як американці. Ми звертаємося до моральної візії, що допомогла сформувати Сполучені Штати Америки, до спадщини наших попередників у вірі, до свідчення сучасної України та до викликів, які нині постають перед Сполученими Штатами.
Понад усе ми прагнемо дати практичне запрошення й заклик до дії: щоб любов Христова була присутня в повсякденному житті, у родинах, спільнотах, і проявлялася в наших громадянських обов'язках. Лише така любов може стати закваскою для політичного й суспільного життя, дати основу для оновлення особистого і національного. Лише така любов може оживити наші серця, зміцнити наше спільнотне життя й сприяти розвитку суспільства, у якому увиразнюється гідність кожної людини.
Сполучені Штати Америки як моральний проєкт
Люди, що зібралися у Філадельфії 1776 року, ухвалювали не лише політичне рішення. Вони заявляли моральну позицію. Знаменита преамбула Декларації не просто пояснює, для чого існують уряди, вона стверджує, заради кого вони існують: заради людей, створених Богом рівними і наділених правами, яких жоден тиран не здатен відібрати.
Про силу цих ідей свідчать не лише самі слова, а й відгук, який вони знайшли серед людей, що повірили в американський проєкт, наважилися залишити позаду звичне й знайоме та почати будувати країну, докорінно нову за своєю суттю, з особливим баченням того, що означає бути людиною. Вони проклали шлях. Їхнім наступникам просто йти цим шляхом недостатньо, його потрібно постійно вивіряти й удосконалювати, розширювати й продовжувати.
Тому відповідальність за збереження й розвиток задуму засновників, за повагу до здобутків попередніх поколінь і їхню розбудову лежить сьогодні на всіх американцях. Читаючи Декларацію, американці справедливо сповнюються гордості, не через владу чи багатство, а через ідею, що випливає з божественного дару людської гідності.
Американська мрія в кращому своєму вияві не є мрією про матеріальні досягнення, і виміряти її в такий спосіб неможливо. Радше це мрія про справедливий світ, у якому ці Богом дані права є основою уряду й суспільства. Ця американська мрія гідна постійного оновлення і розвитку.
*"Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невід'ємними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя."*
* Декларація незалежності США, 1776 рік
Америка уявлена й побачена
*"Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись."*
* Тарас Шевченко, «Юродивий», 1857 рік
Кожен, хто відвідує Вашингтон, округ Колумбія, може побачити ці слова, викарбувані українською мовою на постаменті пам'ятника Тарасові Шевченку, який урочисто відкрили 1964 року. Сам Шевченко ніколи не бував в Америці. Славетний митець і поет, якого називають батьком українського народу, провів життя в Російській імперії, де боровся проти гніту, під яким стогнала більшість його земляків.
Для нього Америка означала можливість, ще не до кінця здійснену, того, щоб усі люди жили разом у взаємній повазі до Богом даних прав і свободи. Уявлення Шевченка про США було глибоко проникливим: він щиро захоплювався, але не був наївним. Для нього Америка не залишалася лише уявною, а стала зустріччю. Наступного року після написання цих знаменитих рядків, що прославляли Вашингтона й американську ідею, Шевченко подружився з Айрою Олдріджем, чорношкірим актором-аболіціоністом із Нью-Йорка.
Шевченко мріяв про Америку як про землю свободи, і вже за два десятиліття чимало українських переселенців вирушили через Атлантику, щоб втілити цю мрію в реальність. Кожна нова хвиля мігрантів прибувала з надією. Отримавши свободу реалізувати свої Богом дані права, новоприбулі американці українського походження й самі жертвували у відповідь: важкою працею й підприємливістю, службою у війську, внеском у релігійне, громадське й культурне життя вони допомагали будувати Америку, воднораз стаючи частиною її історії.
Перші великі групи русинів, як тоді називали себе українці, прибули до Сполучених Штатів з Австро-Угорської імперії у 1870-х роках. Вони були селянами з Галичини та Закарпаття, що чули від рекрутерів вугільних компаній про землю, де чесна праця приносить чесну платню.
Східні католики також одразу долучилися до американського громадського життя. Вони засновували товариства взаємодопомоги, що рятували родини від злиднів задовго до появи американської системи соціального захисту. Вони засновували газети, хори й культурні організації, що збагачували громадське життя міст Нью-Йорка, Філадельфії й Чикаго. Американці українського походження служили в обох світових війнах, у Кореї та В'єтнамі, у Перській затоці, у глобальній війні з тероризмом та в інших конфліктах, не як гості цієї країни, а як її вірні сини й дочки.
Період після Другої світової війни приніс нову хвилю політичних біженців, що тікали від тиранії й релігійних переслідувань. Найновіша хвиля, сотні тисяч людей, знайшла тут притулок від російської війни проти незалежної України, яка триває й досі. Кожна група несла свої дари, голоси й таланти. Сьогодні українці відіграють дедалі помітнішу роль у технологічній і цифровій революції.
Американський ідеал і свідчення сучасної України
У нашому світі, що так швидко змінюється, не можна вважати, ніби свобода забезпечена назавжди. Кожне покоління, що живе в свободі, мусить наново визначити, як цю свободу використовувати і як захищати її від сил, що прагнуть підточити чи відібрати її.
Україна сьогодні свідчить про те саме. Українці борються не лише за територію, а й захищають істини, які батьки-засновники назвали самоочевидними: що люди створені рівними, що їхні права походять від Бога, а не від урядів, і що жодна імперія не має влади їх знищити.
*"Свобода - річ крихка, і від зникнення її віддаляє не більше ніж одне покоління. Ми її не успадкували; за неї має боротися й захищати кожне покоління."*
* Рональд Рейган, інавгураційна промова 33-го губернатора Каліфорнії, 5 січня 1967 року
Свобода не буває безкоштовною. Американці це знають і платили за неї кров'ю впродовж своєї історії. І українці сьогодні платять кров'ю. Та їхня боротьба точиться не лише заради України. Вона є свідченням світові, що принципи, на яких заснована Америка, не є власністю одного народу чи одного моменту в історії.
Майбутнє: у що ми досі віримо
*"...єдністю і пошануванням власти і авторітету будуються держави, і тим вони сильні, де цього немає, найсильніша держава мусить завалитися"*
* Митрополит Андрей Шептицький, Звернення до українців, Філадельфія, 1921 рік
Ці слова митрополита Андрея пролунали 105 років тому в місті, яке одночасно є колискою Сполучених Штатів і осередком Української Католицької Церкви в Америці. І вони промовляють до нас донині. Вони звернені до всіх американців, що переживають час гострого політичного й суспільного сум'яття. Це сум'яття вказує на глибшу, духовну проблему, яку архиєпископ Балтиморський Вільям Лорі у своєму нещодавньому пастирському листі назвав «кризою надії, ідентичності й спільноти» («У милосерді та правді: до оновленої політичної культури», 2026).
Таке слухання й така солідарність є не чим іншим, як виявами любові. Бог, Який є Любов (1 Ів. 4:8), є найдосконалішим Слухачем. І саме це життя люблячої спільноти, на заквасці Євангелія, запалене Божою любов'ю, пропонує християнські ліки від нинішньої епідемії недовіри й ненависті, відчуження й самотності.
Ми розуміємо, що гідність і свобода не є чимось сталим. Про них потрібно дбати й їх захищати. Це усвідомлення закликає нас до спільної відповідальності: піклуватися не лише про власний добробут, а й про добробут інших. Там, де ця відповідальність жива, людське життя процвітає.
Тому ми нагадуємо нашим вірним про потребу виявляти любов одне до одного і до всіх наших ближніх через громадянську залученість. Усі християни, що живуть в умовах демократії, повинні постійно формувати свою громадянську свідомість і реалізовувати своє право голосу. Це обов'язок і моральна відповідальність громадянина.
Зрештою, це хресна дорога, яка є дорогою любові. Якщо найбільша любов є самопожертвою, і якщо любов є ознакою справжнього учнівства, то наш шлях це шлях жертовної любові.
Завершення: в Бозі наша надія
"А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас." 2 Кор. 4:7
І Сполученим Штатам Америки, і Україні довірені не просто політичні системи. Обидві країни покликані боронити розуміння людської особи, чия гідність не залежить від обставин, а свобода є не тимчасовим привілеєм, а відповідальністю, що переходить із покоління в покоління. Тож свободу, яку цінують обидві країни, потрібно приймати як покликання, а не просто як спадок.
І все ж остаточною запорукою свободи є не людське бажання, а довіра Богові: те, що прожите в правді, справедливості й любові, не може бути втрачене, навіть коли зранене чи затьмарене. Те, що ми отримали, маємо нести далі. Те, що збудоване, маємо берегти. Те, що зранене, маємо зцілити. Те, що довірене людським рукам, зрештою має повернутися до Бога, бо Він залишається вірним усім поколінням.
Ці істини ми справді вважаємо самоочевидними.
+Борис Гудзяк, Архиєпископ Філадельфійський, Митрополит Української Католицької Церкви у США
+Павло Хомницький, ЧСВВ, Єпарх Стемфордської єпархії
+Венедикт Алексійчук, Єпарх Єпархії Святого Миколая в Чикаго
+Богдан Данило, Єпарх Єпархії Святого Йосафата в Пармі
