08/10/2026
Титул «Отець» у Святому Письмі та вченні святих отців
Титул «Отець» має глибоке і прекрасне значення у Святому Письмі та в житті Православної Церкви. Від Старого Завіту до Нового Завіту це слово вживається не лише щодо біологічного батька, але також щодо духовного наставника, учителя, провідника, захисника та людини, яка піклується про тих, хто їй довірений. Тому церковна практика називати священика «Отче» має свої основи у Святому Письмі та в розумінні ранньої Церкви.
Водночас Господь наш Ісус Христос говорить у Євангелії:
«І не називайте нікого отцем вашим на землі, бо один у вас Отець, що на небі» (Мт. 23:9).»
Іноді ці слова розуміють як абсолютну заборону називати будь-кого «отцем». Проте, якщо прочитати цей уривок у його контексті та порівняти його з іншими місцями Святого Письма і вченням святих отців, стає зрозуміло, що Христос не забороняє саме слово «отець». Він застерігає від гордості, самозвеличення, прагнення до людської слави та зловживання духовною владою.
Батьківство у Старому Завіті
Старий Завіт часто говорить про батьків не лише як про біологічних батьків, але також як про духовних і моральних наставників.
Авраам неодноразово називається «нашим батьком». У книзі Буття Бог укладає з Авраамом Завіт і робить його батьком багатьох народів:
«Я поставив тебе батьком багатьох народів»
— Буття 17:5.»
Єврейський народ розумів себе як дітей Авраама. Саме тому юдеї говорили:
«Авраам — наш батько»
— Іоан. 8:33.»
Пророк Ісая також говорить про людину, якій буде дана батьківська відповідальність:
«І він буде батьком для мешканців Єрусалима та для дому Юдиного»
— Ісая 22:21.»
Особливо красивий приклад бачимо у відносинах між пророком Іллею та його учнем Єлисеєм. Коли Ілля був узятий від нього, Єлисей вигукнув:
«Батьку мій, батьку мій! Коліснице Ізраїлева та його вершники!»
— 4 Царств 2:12.»
Єлисей не називав Іллю своїм біологічним батьком. Він визнавав його своїм духовним батьком, учителем і наставником.
Подібно і цар Йоас, коли пророк Єлисей був при смерті, вигукнув:
«Батьку мій, батьку мій! Коліснице Ізраїлева та його вершники!»
— 4 Царств 13:14.»
Отже, біблійна традиція знала поняття духовного батьківства ще задовго до приходу Христа.
Батьківство у Новому Завіті
Новий Завіт продовжує це розуміння.
Сам Господь Ісус Христос говорить про «отця Авраама». У притчі про багатого і Лазаря багатий чоловік звертається:
«Отче Аврааме, змилуйся наді мною»
— Лк. 16:24.»
Христос не виправляє його за те, що він назвав Авраама «отцем».
Апостол Павло дає, мабуть, найвиразніший приклад духовного батьківства. Звертаючись до коринф'ян, він пише:
«Бо хоч би ви мали тисячі наставників у Христі, але не багато отців; бо я вас породив у Христі Ісусі через Євангеліє»
— 1 Кор. 4:15.»
Це надзвичайно важливі слова. Святий Павло називає себе не просто вчителем, але отцем, тому що через проповідь Євангелія він привів коринф'ян до нового життя у Христі.
Він також називає Тимофія своїм:
«улюбленим і вірним сином у Господі»
— 1 Кор. 4:17.»
А Тита —:
«істинним сином за спільною вірою»
— Тит. 1:4.»
Апостол Петро також називає Марка:
«Марк, син мій»
— 1 Пет. 5:13.»
Апостол Іоанн багато разів звертається до християн словами «діточки мої». Усе це показує глибокі батьківські відносини між апостолами та тими, кого вони духовно наставляли.
Отже, Новий Завіт не представляє духовне батьківство як щось чуже християнству. Навпаки, воно є частиною апостольського служіння.
Що означають слова Христа: «Не називайте нікого отцем»?
Щоб правильно зрозуміти слова Христа в Матфея 23:9, необхідно прочитати їх у контексті.
Господь говорить про книжників і фарисеїв, які любили почесні місця, людське визнання, титули та похвалу.
Раніше в цьому ж розділі Христос говорить:
«Вони люблять перші місця на бенкетах і перші сидіння в синагогах, і вітання на торжищах, і щоб люди звали їх: Учителю! Учителю!»
— Мт. 23:6–7.»
Після цього Господь говорить:
«А ви не називайтеся учителями, бо один у вас Учитель — Христос, а ви всі — брати»
— Мт. 23:8.»
І далі:
«І не називайте нікого отцем вашим на землі, бо один у вас Отець, що на небі»
— Мт. 23:9.»
Увесь цей уривок говорить про смирення та відкинення духовної гордості. Христос засуджує тих, хто використовує релігійні титули для самозвеличення та отримання людської слави.
Тому Христос не вчить, що саме слово «отець» є гріховним. Адже те саме Святе Письмо називає Авраама «отцем», говорить про Павла як про духовного отця і показує, як християни використовували батьківську мову щодо своїх духовних наставників.
Навпаки, Христос навчає, що жоден людський батько не може зайняти місце Бога.
Бог є єдиним і найвищим Отцем. Він є Творцем, джерелом життя і Тим, Хто усиновляє нас як Своїх дітей. Будь-яке людське чи духовне батьківство існує лише через Божу благодать і в єдності з Богом.
Розуміння святих отців
Святі отці Церкви саме так розуміли слова з Матфея 23:9.
Святий Іоан Золотоустий, пояснюючи цей уривок, говорить, що Христос не мав на меті зневажити земних батьків. Господь навчає нас визнавати Бога найвищим Отцем і ставити Його вище за всіх людей. Таким чином, ці слова спрямовані на правильне розуміння любові та духовної влади.
Це особливо важливо, оскільки сам святий Іоан Золотоустий багато говорить про духовне батьківство священиків і пастирів.
Святий Василій Великий також використовує поняття «духовного батьківства» щодо церковних пастирів. У ранній Церкві єпископ і священик розумілися як ті, хто має відповідальність, подібну до батьківської: навчати, наставляти, виправляти, захищати, молитися та піклуватися про своїх духовних дітей.
Святий Григорій Богослов також говорить про пастирське служіння мовою духовного батьківства. Для святих отців духовне керівництво ніколи не було лише отриманням почесного титулу. Це було великою відповідальністю перед Богом.
Саме тут знаходиться головний зміст слова «Отець».
Бути названим «Отцем» — це не передусім честь. Це відповідальність.
Що означає бути духовним отцем?
Духовний отець перш за все повинен любити своїх людей.
Священик не стає справжнім духовним отцем лише тому, що люди називають його «Отче». Духовне батьківство проявляється через любов, жертовність, молитву, терпіння, наставлення, прощення та турботу.
Батько радіє, коли радіють його діти, і страждає, коли вони страждають. Він не залишає їх у труднощах. Він молиться за них, навчає їх і виправляє тоді, коли це необхідно — не тому, що прагне влади над ними, а тому, що бажає їхнього спасіння.
Особливо яскраво це видно у прикладі апостола Павла. Його духовне батьківство проявлялося у великій любові та жертовності за Церкву. Він пише коринф'янам:
«Я ж охоче буду витрачатися і виснажувати себе за душі ваші»
— 2 Кор. 12:15.»
У цьому і полягає серце християнського духовного батьківства: віддати себе за спасіння та добро інших.
Тому титул «Отець» ніколи не повинен бути причиною для гордості. Священик, якого називають «Отцем», повинен бачити у цьому титулі не лише вияв поваги, але й нагадування про відповідальність, яку Христос поклав на нього.
Висновок
Титул «Отець» має основу у Святому Письмі та вченні святих отців. Слова Христа в Мт. 23:9 є пересторогою проти гордості та прагнення людської слави, а не забороною духовного батьківства.
Називати священика «Отче» означає визнавати його духовну відповідальність — любити, служити, молитися, навчати та піклуватися про людей, ведучи їх до єдиного Отця Небесного.
