26/03/2026
Історія Омеляна Ковча — це той рідкісний випадок, коли людина стає святою не лише формально, за церковними канонами. Його називали «парохом Майданека». І якщо ви хочете зрозуміти, що таке справжня українська душа в епіцентрі світового пекла, то ця історія саме про це.
Священик, який не знав кордонів. Омелян Ковч був греко-католицьким священиком у Перемишлянах, на Галичині. На той час Перемишляни були містечком трьох національностей — української, польської, єврейської. Отець Ковч доклав чималих зусиль, аби допомогти українцям самоідентифікуватися: він залучив кошти на відбудову храму, за його ініціативою споруджені читальня «Просвіти» і кооператив у селі Коросні. Завдяки його активній діяльності у Перемишлянах швидко розвивалось релігійне та культурне життя української громади: під його патронатом були створені гуртки, хори, студентські організації. Двадцять років служив отець Ковч вірою і правдою своим прихожанам. Але коли прийшла війна, його парафія перетворилася на лінію фронту за людські душі.
Коли у вересні 1941 року нацисти підпалили синагогу у Перемишлянах, в якій закрили євреїв, Омелян Ковч прийшов на допомогу. «Римо-католицький ксьондз і група людей із Перемишлян прибігли до о. Ковча із проханням, щоб допоміг врятувати синагогу», – розповідає про цей випадок колишній мешканець Перемишлян Леопольд Кляйман-Козловський. «Ковч, який досконало знав німецьку мову, крикнув до німецьких солдатів, щоб допустили його до синагоги. Останні оніміли від здивування і пустили його, а отець кинувся виносити людей із палаючої будівлі. Серед інших, яких врятував о. Ковч, був рабин м. Белз Аарон Рокеах, який в той час перебував в Перемишлянах».
Виявом особистої мужності Омеляна Ковча було також укривання євреїв, особливо дітей. Урятувати їх від неминучої загибелі допомагали сфальшовані свідоцтва про хрещення, що присипляли пильність нацистів та поліцаїв. Хоч хрещення євреїв було небезпечним, усе ж о. Ковч свідомо й відкрито їх хрестив.
До о. Ковча звернулося за різними даними від 600 до 2000 євреїв.
Вибір, від якого стиснеться серце. Коли Омеляна заарештувало Гестапо, його могли випустити. Була одна умова: він мав підписати зобов’язання більше не допомагати євреям. Ковч відмовився. Для нього це означало зрадити Бога. Його відправили в концтабір Майданек.
Його діти та сам митрополит Шептицький намагалися викупити його, знайти зв’язки, витягти з цього пекла. І ось тут стається те, що не вкладається в голові звичайного обивателя. Омелян Ковч пише лист із концтабору, який сьогодні має прочитати кожен:
«Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латиші та естонці. Я тут єдиний священик… Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей. Можливо, наша Церква є дещо іншою, але вона однакова для всіх».
Він благав рідних не визволяти його. Бо в Майданеку він був потрібен більше, ніж на волі. Він сповідав перед смертю, тримав за руки тих, хто йшов у газові камери, і давав надію там, де її за визначенням бути не могло.
Омелян Ковч загинув у газовій камері Майданека у березні 1944 року. Його тіло спалили в крематорії. У нього немає могили, але він став символом того, що український священик — це не про обряд, а про чисту совість.
Він був українським націоналістом у найкращому розумінні цього слова: він так сильно любив своє, що поважав і рятував чуже. У 2001 році Папа Іван Павло II під час візиту до України проголосив його блаженним.
Сьогодні, коли ми говоримо про людяність під час війни, Омелян Ковч стоїть за нашими плечима. Він нагадує: навіть коли навколо концтабір, ти сам обираєш — бути катом, жертвою чи Людиною.
#ОмелянКовч #Праведник #Майданек #ГероїУкраїни #ІсторіяБоротьби #Незламні
