28/08/2026
Духовний вимір свободи: у Соборі Святої Софії в Римі відбулася Літургія напередодні Дня Незалежності України
23 серпня у Патріаршому Прокатедральному Соборі Святої Софії в Римі відбулася Божественна Літургія з нагоди Дня Незалежності України. Богослужіння очолив о. д-р Андрій Євчук, дипломат, співробітник Відділу з питань відносин з державами та міжнародними організаціями Державного секретаріату Святого Престолу. Йому співслужили о. Марко-Ярослав Семеген, ректор Патріаршого Прокатедрального Собору Святої Софії та президент Релігійного товариства «Свята Софія», і о. д-р Даниїл Ґаладза, священник Київської Архиєпархії, професор Папського Східного інституту та працівник Дикастерії для Східних Церков.
У своїй проповіді о. Андрій розкрив євангельську притчу про виноградник через призму досвіду українців, які сьогодні живуть далеко від Батьківщини, та наголосив, що любов до України вимірюється не кілометрами чи гаслами, а конкретними діями — чесною працею, вихованням дітей і збереженням віри. Перебування за кордоном він закликав сприймати не як розірваність, а як місію бути «мостом між народами» та гідно репрезентувати Україну у світі. Проповідник застеріг не дозволити виселити Україну з власних сердець і закликав будувати її майбутнє на Христі, щоб патріотизм не перетворювався на ненависть. Найкращою ж шаною для подвигу Героїв має стати наше власне осмислене та чесне життя, адже свобода — це перш за все відповідальність.
Україна як дар: цінність Батьківщини на відстані
Звертаючись до громади, проповідник зазначив, що для українців за кордоном День Незалежності має особливий, дещо болючий відтінок, адже з різних причин вони змушені бачити Батьківщину лише на фотографіях чи через екран телефону. Проте «є одна річ, якої відстань не може забрати. Україна залишається в нашому серці».
Розкриваючи євангельську притчу про господарів виноградника, о. Андрій підкреслив, що Бог довірив людині життя, родину, віру, мову, культуру та історичну пам’ять. З огляду на це Україна є не просто територією, визнаною міжнародними інституціями, а Божим даром і відповідальністю. Іноді Господь допускає, щоб людина опинилася далеко, аби вона по-новому побачила цінність того, що їй було подаровано.
Любов, що приносить плоди: іспит сумління для українця
Проповідник закликав переосмислити звичне запитання про те, що нам дала Батьківщина, і замість цього запитати себе: «Які плоди ми приносимо для нашої України, для Бога, для Церкви?». Любов до України повинна мати конкретні вияви — у правді, чесності, милосерді, пошані до інших, працелюбності та вірі.
У цьому контексті о. Андрій наголосив, що любов, яка приносить плоди, можлива на відстані так само, як можлива й безплідна любов удома: «Можна жити за тисячі кілометрів від України і все одно щодня приносити їй добрі плоди. Як рівно ж можна жити в Україні і не приносити жодного плоду». Коли мати виховує дітей у любові, батько чесно працює, а громада береже мову та молитву — вони будують Україну. Натомість бідою є громади, що перетворюються на місце сварок та взаємних образ, адже Україна починається в серці кожного.
Найбільшою небезпекою за кордоном священник назвав байдужість та зраду власного коріння — ситуацію, коли людина дозволяє «виселити Україну з нашого серця». Справжня ж християнська любов завжди керується питанням: «Що я можу зробити?».
Христос як фундамент: захист від безнадії, ненависті та помсти
Переходячи до образу каменя, який відкинули будівничі, проповідник нагадав про досвід самого Христа, розіп’ятого і приниженого, через Хрест якого відкрилася дорога до Воскресіння. Оскільки Бог здатний перетворити «те, що люди вважають поразкою, і зробити з нього початок нового життя. Саме тому християнин ніколи не має права на безнадію». Далі проповідник додав: «Ми можемо бачити руїни, які кожного дня транслюються по телебаченні, але Бог бачить можливість нового будівництва. Ми можемо бачити втрати, але Бог може народити з них щось нове, нове милосердя. Ми можемо бачити біль, але Бог здатний перетворити його на співчуття».
Проте єдиним непорушним фундаментом цього відновлення має бути Христос, а не політична ідеологія чи національна гордість: «Бо тільки тоді любов до батьківщини не перетворюється на ненависть до інших. Тільки тоді пам'ять не перетворюється на помсту. Тільки тоді боротьба за справедливість не знищує в нас милосердя. Тільки тоді свобода не перетворюється на егоїзм».
Місія діаспори та пам'ять про подвиги Героїв
Проповідник закликав дивитися на проживання між двома світами «не як на розірваність, а як на покликання бути мостом. Мостом між людьми, мостом між культурами, мостом між Україною і країнами, які нас прийняли». Своїм чесним, християнським, працьовитим життям українці за кордоном мають дати побачити іншим, якою є Україна та яким є український народ.
Окрему увагу о. Андрій приділив вшануванню тих, хто віддав життя за незалежність. Їхня жертва ставить перед кожним запитання: «Що ми зробили з тією свободою і незалежністю, яку допомогли вони нам зберегти?». Найкращою пам'яттю про полеглих має стати не лише хвилина мовчання, а змістовне та чесне життя: родина, виховання дітей, праця, молитва і «любов до України без ненависті до людини».
Християнська надія та дієвий зміст гасла «Слава Україні!»
Згадуючи візит Папи Івана Павла II до України 25 років тому та його слова про «час надії і відваги», проповідник пояснив, що християнська надія — це не наївний оптимізм, що очікує, а довіра до Бога, яка дає силу чинити добро навіть тоді, коли результату ще не видно.
Він також підкреслив, що гасло «Слава Україні!» має бути молитвою і дією — коли в державі шанують життя, дитина зростає в любові, літні люди не почуваються покиненими, сильний допомагає слабшому, а правда є дорожчою за особисту вигоду.
У підсумку проповіді о. Андрій запропонував присутнім орієнтир: «Свобода – це не право, це відповідальність. А Христос, Христос є наш наріжний камінь, на якому ми маємо будувати все наше життя».
Після завершення Божественної Літургії духовенство та віряни вирушили до пам’ятника Тарасові Шевченку, де спільно виконали Державний Гімн України. Зі словом до присутніх звернувся о. Марко-Ярослав Семеген, закликавши кожного бути гідним християнином та вірним сином і донькою свого народу.
Урочистість продовжилася мистецьким заходом, під час якого присутні мали змогу насолодитися виступом музичного гурту «Етнофорум» та зануритися у світ українського слова завдяки поетичним читанням авторських віршів Богдана Фесика.