07/06/2026
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Минулої неділі ми святкували згадування події Сходження Святого Духа на апостолів, завдяки якому утворилася Церква, а сьогодні святкуємо перші плоди цього дару Святого Духа, вшановуючи пам’ять Неділі Всіх Святих. І Церква у стихирі свята сьогодні закликає: «Прийдіть, вірні, нині з’єднавшись у хор, побожно торжествуймо, усіх святих преславну і чесну пам’ять славно шануючи, взиваємо: радуйтеся, славні апостоли, пророки, мученики і святителі, радуйтеся, собори преподобних і праведних, радуйся, зібрання чесних жон; Христа благайте за світ, щоб Він дарував перемогу над супротивниками, і душам нашим велику милість».
Церква не випадково виокремила і об’єднала в один день пам'ять тих, кого ми святкуємо щодня, щоб показати, що всі вони своїм життям трудилися в ім’я Христа Спасителя, бо в Нього «Хрестилися… і зодягнулися» (Гал. 3. 27), від Нього і отримали плоди «любов, радiсть, мир, довготерпiння, доброта, милосердя, вiра, лагiднiсть, стриманість» (Гал. 5. 23), у них нам належить зростати і удосконалюватись.
Що ж є “святістю”? Святість - це не безгрішність, ідеальність чи бездоганність, це не верховенство тут на землі, це не завжди чудеса і зцілення, це не завжди пророцтва і прозорливість. Святість - це любов і противлення злу. Святість - не є особливий привілей для обраних, кожний з нас покликаний до святості, бо у свій час прийняли одного і того ж Святого Духа у святому Хрещенні, стали храмом Святого Духа. Про що засвідчував апостол Павло, кажучи: "Хіба ж не знаєте, що ви — храм Божий i Дух Божий живе у вас?" (1 Кор. 3. 16). Бо протягом нашого життя живемо не самі, а з Христом і у Христі: «i вже не я живу, а живе в менi Христос» (Гал. 2. 20), як про це засвідчив згадуваний вище святий апостол.
У сучасному світі, та навіть і в церковному житті, святість почала сприйматися як виокремленість з-поміж людей і відмежованість від людей, хоча святість - це насамперед людяність. Бо святі - це не лише ті, що прожили достойне християнське життя і відійшовши перебувають у Царстві Божому, але це і ті, що живуть ще тут, на землі, в спілкуванні з Богом і любові до людей.
Ніхто з святих не був впевнений, та й зрештою, не думав про це, що він досягнув цього вінця. Бо вони, як і всі інші люди, падали у провини, але вміли підніматися, приносити достойне покаяння, змінюватись, іти вперед і бачити своїм Пастиреначальником Христа.
Церква у першунеділю після П’ятидесятниці, Неділю Всіх Святих, на Божественній Літургії в євангельському читанні пропонує нам уривок з Нагірної проповіді Спасителя про визнання Його перед людьми і зречення всього заради Нього (Мф. 10. 32-33,37-38, 19.27-30), в якому розповідається про основний зміст святості.
«Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним. А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним» (Мф. 10 32-33). Такими словами сьогодні Господь промовляє до нас з Євангелія. Кожний з нас впевнений, що ми без жодних вагань визнаємо Бога перед людьми. І в доказ цього можемо навести багато прикладів: ходимо до храму, приступаємо до Святих Таїнств та ін. І це добре, проте крім перерахованого вище, нам належить пам’ятати про Христа у нашому повсякденному житті. Згадати тоді, коли постаємо перед вибором схилитися до добра чи зла, проявити любов чи ненависть, позаздрити чи порадіти, бути жорстоким чи милосердним. Ось коли вибудовується святість у нашому житті. Ось коли ми укріплюємо те, що отримуємо, перебуваючи у храмі.
Засвідчуймо про нашу святість своїм внутрішнім життям з Богом, любов'ю до Бога, ближнього і до всього створеного. Будьмо святими у сім'ї, на роботі, в університеті чи школі, у радості й горі, у бідності і достатку. Бо Господь кожного з нас кличе бути святим, наших імен не буде у церковних святцях чи календарях, але будуть «імена ваші записані на небесах» (Лк. 10.20). Амінь.
Іларіон,
Митрополит Рівненський і Острозький Православної Церкви України
