St. Mary the Protectress Ukrainian Orthodox Church

09/14/2026

З нагоди нинішнього свята звершувався особливий чин Воздвиження хреста. З молитвою архієреї підносили його образ на чотири сторони світу, просячи про благословення і милість. У такий спосіб з давніх часів щороку Церква вшановує історичну подію віднайдення і прославлення животворчого древа Хреста Господнього, яке сталося в Єрусалимі в 326 році завдяки турботі рівноапостольної Олени, матері римського імператора Костянтина.

Коли хрест, на якому був розіп’ятий і помер наш Спаситель, віднайшли, то це стало великою духовною радістю для єрусалимських християн і для всієї Церкви. З міста й околиць сходилися до Голгофи вірні, щоби поклонитися животворчому древу. І коли число паломників примножилося, патріарх Макарій став піднімати хрест високо над народом і благословляти ним на чотири сторони, а всі схилялися в молитві, виголошуючи «Господи, помилуй!». Віднайдений Хрест Господній, що лежав закопаним поблизу Голгофи, омили з великим трепетом, і в пам’ять про це ми також під час чину воздвиження звершуємо символічне омовіння Хреста.

Та давня подія віднайдення Хреста Господнього цікава ще й чудом, яке сталося від Хреста. Коли віднайшли закопані хрести, а їх було декілька, то не знали який саме належав Господу нашому Ісусу Христу. Але так сталось, що поруч із місцем розкопок йшла похоронна процесія. Передання свідчить, що в той момент, коли патріарх Макарій торкнувся померлого саме Хрестом нашого Спасителя, то померлий ожив, встав та пішов додому своїми ногами. Це надзвичайно вразило всіх свідків. Згодом на місці віднайдення чесного і животворчого Хреста було побудовано храм Воскресіння Христового, який освятили 13 вересня 335 року. І до нинішнього часу туди стікаються численні паломники з усього світу.

Ми знаємо, що древо Животворчого Хреста, яке було віднайдене за повелінням рівноапостольної Олени, у багатьох частинках, великих і маленьких, було розділене і рознесене по християнському світу. Але Хрест Господній – це не тільки і не лише те саме, історичне древо, те древо, на якому був розіп’ятий і помер Спаситель.

І образ Хреста, який лежить нині уквітчаний посеред храмів, та і всякий хрест, який покладається для вшанування у храмах по всьому світу – всі вони, хоча фізично відрізняються від історичного Хресного Древа, але таємничо, духовно, містично – є тим самим древом. І ми поклоняємося цьому образу, схиляємося перед ним, вшановуємо, щоби через даровану Хрестом Господнім силу ми були здатні гідно нести і наш власний хрест – як про це нам заповідає Спаситель.

Тож терпеливо, з непохитною надією на Бога, будемо зносити всі випробування, які стаються на нашому життєвому шляху. Нехай образ та знамення Хреста Господнього завжди будуть нам нагадуванням, допомогою, втіхою і захистом через віру в Сина Божого, Який помер на хресті заради нас – і воскрес, як Переможець над злом. Силою Чесного і Животворчого Хреста Твого, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй і спаси нас!

09/13/2026

15-та Неділя після П’ятидесятниці.
Євангелія від Івана 3, 13-17
Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри!

Сьогодні ми чуємо надзвичайно важливі слова Господа нашого Ісуса Христа:

“Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне”.

Мабуть, важко знайти у Святому Письмі слова, які б так коротко і так глибоко передали саму суть нашої християнської віри.

Бог полюбив нас із нашими слабкостями, падіннями, помилками і гріхами. І ця любов Божа не залишилася лише словами.

Євангелія говорить нам: “Дав Сина Свого Єдинородного”.

Ось у чому велич Божої любові: Бог не просто говорить, що любить людину – Він віддає заради її спасіння Свого Сина.

Христос приходить у цей світ, приймає людську природу і добровільно йде шляхом смирення, страждання і Хреста.

І тому, коли дивимось на Хрест Господній, ми повинні бачити не тільки страждання. Ми повинні бачити любов.

Хрест говорить кожному із нас:

Бог тебе не залишив.
Бог тебе не забув.
Бог любить тебе.

Саме тому Хрест, який колись був знаряддям ганебної страти, через Христову жертву став для християн знаком перемоги над злом і смертю.

Ми сьогодні носимо Хрест на грудях. Ми хрестимось перед молитвою. Хрестимось, коли приходимо до храму. Хрестимось, коли виходимо із дому.

Але сьогодні Євангелія ставить перед нами важливе запитання:

Чи живемо ми відповідно до того Хреста, який носимо?

Бо можна носити хрест на грудях і водночас носити в серці образу.

Можна часто хреститися і водночас не хотіти пробачити.

Можна стояти у храмі й молитися за мир, але не мати миру у власному серці.

Можна говорити про любов Божу, але самому не хотіти любити ближнього.

Тому Христос закликає нас не просто дивитися на Його Хрест, а йти за Ним.

Що означає взяти свій хрест і йти за Ним.

Це не обов’язково великі страждання.

Іноді наш хрест – це терпеливо пережити труднощі.
Іноді – пробачити людину.
Іноді – попросити пробачення.
Іноді – допомогти тому, хто слабший.
Іноді – не відповісти злом на зло.
Іноді – залишитися вірним Богові тоді, коли навколо нас багато байдужості.
Саме так ми відповідаємо на Божу любов.

Особливо сильно ці слова звучать для нас сьогодні. Ми живемо у час, коли багато людей несуть важкі хрести.

Хтось переживає хворобу.
Хтось втратив близьку людину.
Хтось далеко від дому.
Хтось живе у страху за своїх дітей.
Хтось чекає звістки від рідної людини.
Хтось просто втомився від випробовувань.
І в такі моменти може виникнути питання:

“Де Бог? Чи бачить Він мої страждання?”

І тоді нам потрібно подивитися на Хрест. Бо Хрест – це відповідь Бога людині.

Я з тобою.
Я бачу твої страждання.
Я не залишив тебе.

Христос Сам пройшов через біль і смерть. Але смерть не перемогла Його. Тому й наші страждання не є останнім словом.

Останнє слово належить не смерті, а життю.
Не злу, а добру.
Не ненависті, а любові.

Бо Христос воскрес.

І саме тому сьогоднішнє Євангеліє говорить нам:

“…щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне”.

Тому, коли нам важко – дивімось на Хрест.
Коли нас охоплює страх – дивімось на Хрест.
Коли хочеться опустити руки – дивімось на Хрест.
Коли важко пробачити – дивімось на Хрест.

І пам’ятаймо.

Христос не залишив нас.
Він пройшов через смерть і воскрес.
Тому і ми, якщо будемо триматися Христа, не повинні втрачати надії.

Нехай Господь допоможе кожному з нас нести свій хрест із вірою, смиренням і любов’ю.

Нехай укріпить наших захисників.
Нехай збереже наших дітей і родини.
Нехай утішить тих, хто плаче.
Нехай допоможе тим, хто сьогодні втратив надію.

І нехай якнайшвидше дарує нашій Україні справедливий і переможний мир.

А найбільше – нехай допоможе нам ніколи не забувати слова сьогоднішнього Євангелія:

Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Амінь!

Протоієрей О. Ярослав

09/08/2026

Вшановуючи Різдво Пресвятої Богородиці, ми згадуємо, що ця подія була чудом і виявом благовоління Господнього, бо народилася Діва Марія від неплідних батьків Іоакима і Анни. І це народження, яке ми нині урочисто прославляємо, є для кожного свідченням, що ніколи не слід впадати у відчай і зневіру, але належить покладатися на Бога і бути впевненими у Його Промислі.

Батьки Богородиці довго терпіли несправедливе приниження від людей, які вважали їх грішниками, покараними від Бога бездітністю в шлюбі. Але Іоаким і Анна не зневірилися у Божій милості та смиренно терпіли несправедливе приниження в надії на те, що Господь краще за них знає, як спрямувати їхній життєвий шлях. І Господь не осоромив їхньої надії, і в час старості, коли за людським міркуванням і за природним законом вже не могло це подружжя мати дітей, Господь подав їм народження дочки Марії, Яка стала благословенням для всього людського роду.

Новонароджену Доньку батьки назвали ім’ям Марія (Маріям), що з давньої єврейської мови означає «піднесена, велична». За Переданням, саме це ім’я назвав ангел Господній, який звістив праведній Анні, що її молитви почуті і що вона невдовзі народить «Дочку Преблагословенну, через Неї отримають благословення всі племена земні і буде дароване всьому світу спасіння».

Дійсно, народження Марії принесло радість не лише Її батькам, а й усім людям, адже Вона була покликана Богом стати Матір’ю Сина Божого, Спасителя людства. Тож для нас нинішнє свято – свято духовної радості, надії і віри. Адже ми прославляємо народження Тієї, Яка стала Матір’ю не лише для Сина Божого, але є також Матір’ю для всіх вірних.

Як Мати, Вона піклується про нас, Своїх дітей, захищає нас від зла, огортає Своєю любов’ю та турботою, завжди підносить молитви про тих, хто зі щирим серцем звертається до Неї. Пресвята Богородице, допомагай нам! Пресвята Богородице, спаси нас! Пресвята Богородице, просвіти нас світлом Сина Свого і покрий чесним Твоїм Омофором від всякого зла!

09/07/2026

Цієї неділі ми мали радість вітати наших парафіян Ніна Кравченко 🌹 і Надію Цвіткову 🌹 з днем народженням 🎂🥳
Нехай Господь щедро благословляє кожен ваш день, дарує душевний спокій та невичерпну радість🙏

Також вітаємо з річницями весілля 💍 Віктора і Надію Цвіткових та Володимира і Ірину Курчій.
Нехай Господь і надалі береже вашу любов, зміцнює віру та дарує щасливі роки в єдності та мирі 🙏

Дякуємо вам всім за вашу присутність, працю та любов до нашої спільноти❣️

Щастя, Здоровʼя на Многая і Благая літа🙏

09/06/2026

14 Неділя після П’ятидесятниці.
Євангелія від Матвія 22, 1-14.
Дорогі брати і сестри.

Сьогодні ми чули притчу про весільний бенкет. Через цей образ, Спаситель відкриває нам таємницю Царства Божого, Його безмежну любов та серйозність нашого вибору.

Царство Небесне подібне до царя, який влаштував весілля для свого сина. У біблійному контексті весільний бенкет – це символ радості, достатку, повноти життя і найтіснішого єднання Бога з людиною. Цар уже все приготував: “ось я приготував обід мій… усе готове, ідіть на весілля”.

Бог нічого не вимагає від нас на цьому бенкеті, окрім нашої присутності. Він сам є господарем, який віддає найкраще. Це образ Його благодаті, яка пропонується кожній людині задарма.

Проте далі ми бачимо доволі дивну і невідому реакцію запрошених. Вони не просто відмовляються, вони нехтують запрошенням: “один пішов на своє поле, а інший продавати пішов”. Буденні справи, матеріальні турботи та земні інтереси виявилися для них важливішими за спілкування з царем. А дехто навіть схопив слуг, зневажив і вбив їх – це образ того, як людство історично відкидало пророків та апостолів.

Ця частина притчі – дзеркало для багатьох із нас. Як часто ми кажемо Богові “ні” або “не сьогодні” через те, що надто зайняті своїм “полем” чи “торгівлею”?

Щоденна суєта, прагнення комфорту та збагачення часто закривають від нас дорогу до Царства Небесного.

Коли перші запрошені виявилися недостойними, Цар посилає слуг на роздоріжжя, щоб покликати всіх підряд: “і злих, і добрих” Це пророцтво про те, що спасіння відкрилося для всіх народів, для кожного із нас. Ми всі – ті, кого покликали з роздоріжжя нашого гріховного життя.

Проте притча на цьому не закінчується.

Коли бенкет переповнився, Цар увійшов подивитися на гостей і побачив чоловіка, який був одягнений не у весільний одяг. На запитання царя, як він сюди увійшов, чоловік мовчав. Його було вигнано у темряву кромішню.

Що це за весільний одяг? У давнину господар сам дарував гостям святкове вбрання при вході. Східний етикет вимагав бути в цьому одязі. Отже цей чоловік не просто прийшов у брудному одязі – він свідомо відкинув дар царя. Він хотів бути на бенкеті, але на своїх власних умовах, зневажаючи правила господаря.

Весільний одяг – це символ нашого духовного преображення. Це праведність Христа, в яку ми одягаємось через хрещення та покаяння (Галатів, 3.27). Мало називатися християнином чи ходити до церкви (бути присутнім на бенкеті). Потрібно дозволити Богові змінити наше серце, очистити наші думки та вчинки.

Спасіння – це дар, але воно вимагає нашої внутрішньої відповіді, зміни життя.

Притча завершується словами “Бо багато званих, та мало вибраних”

Бог кличе всіх. Його любов безмежна, і двері Його Царства відчинені. Але “вибраними” стають ті, хто не просто почув цей клич, а і відгукнувся на нього, залишив свій егоїзм і одягнувся в одежу святості, любові та милосердя.

Нехай Господь допоможе кожному із нас цінувати Його запрошення, не потонути в суєті цього світу і завжди берегти свій весільний одяг віри чистим і світлим для вічної радості з Ним.

Амінь.

Прот. о. Ярослав.

09/01/2026

Святкування 35-ї річниці Незалежності України 💙💛

Висловлюємо щиру подяку всій церковній громаді за організацію, підготовку і створений затишок❣️

Дякуємо всім парафіянам за спільну молитву, за єдність, любов до ближнього, активну участь у конкурсах та піснях і за чудову загальну атмосферу❣️

Цінуємо кожного з вас і дякуємо Богові за можливість разом служити Йому та Людям і молитися за нашу Україну 🙏

08/30/2026

Неділя 13-та після П’ятидесятниці
Євангелія від Матвія 21, 33-42
Ісус Христос надзвичайно любить кожну людину. Він, як Бог, не соромився прийняти людське тіло, терпіти всякі незгоди, бути зневаженим, катованим, а в кінці – померти, прибитим до хреста.

Він старається навчати і переконати людей, що Він – Син Божий, знає потреби людини, праведні і грішні задуми людей. Ісус промовляє притчами, що спонукає людей задуматися над своїм життям, пізнати себе й намагатися з Божою допомогою провадити праведне життя.

Подібно й у цій притчі про виноградник, Христос бажає показати Божу доброту до людей. Він говорить про господаря, котрий сам приготував все у винограднику, потрібно було тільки доглядати, збирати плоди й відповідну частину віддавати господареві виноградника.

Велика доброта господаря полягала в тому, що він не шукав когось, щоб упорядкувати виноградник, а Сам зайнявся цим, а потім уже віддав виноградник, готовий для праці та збору плодів, певним працівникам.

Святий Іван Золотоустий зауважує, що Ісус Христос сказав цю притчу, аби «показати ввесь тягар гріха й цілковиту нерозкаяність в гріхах юдеїв».

Отже, Господь дбав про свій народ, але юдеї були схильні до відступництва від Божого заповіту. Вбивали пророків, що Бог посилав їм, а в кінці вбили й Божого Сина. Це надзвичайно великий злочин.

Дякуємо Богові за Його велику терпеливість до людей, які так багато грішать, а Господь старається відвернути їх від грішного життя.

У Святому Писанні читаємо, що після того, як господар влаштував усе у винограднику і обніс його огорожею, «відійшов». Святий Іван Золотоустий пояснює значення відсутності господаря як Божу терпеливість, а люди палають ненавистю до Нього.

Чому так сталося? Що спонукало юдеїв до такого мерзенного вчинку – вбивства пророків та Сина Божого? Їхня злоба. Злобу, яку вони плекали у своєму серці до Бога, Його закону, любові й терпеливості.

Він «вивів їх з Єгипту, дав закон, за яким потрібно жити, місце проживання, влаштував жертовник і збудував храм», а вони відплатили за всю Господню доброту та любов – ненавистю і вбивством.

Любові та миру потребуємо і ми, щоб осягнути вічну нагороду та щастя. Для нас у цьому добрим прикладом служить Пресвята Богородиця, яка не палала ненавистю до катів, що розпинали її Сина.

Вона свято і мужньо стояла під хрестом і переживала у своєму серці муки Ісуса Христа та співчувала тим, хто спричинився до терпінь і смерті її Сина. Ісус Христос, вмираючи, заповідає їй бути нашою матір’ю, а нас закликає стати її синами.

Яка різниця між нами і Пресвятою Богородицею?
Ми навпаки, навіть незаслужено прагнемо визнання і похвали. Сумуємо, коли нас не зауважують, не кажучи вже про те, щоб нам зробили слушне зауваження. Бажаємо бути першими і завжди стояти на п’єдесталі.

Побиваємося, щоб наші діти і внуки займали поважні становища, мали великі матеріальні блага, займали поважні місця в суспільстві. А забуваємо слова Пресвятої Богородиці:

«Розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних» (Лк.).

То нехай Пресвята Богородиця, наша небесна мати, випросить нам світла Святого Духа, щоб, просвічені ним, ми докладали зусиль освячувати себе та ближніх.

Пресвятая Богородице, спасай нас!

Святий Духу правди та добра, дай світла для нашого розуму, щоб ми дбали про наше спасіння та шукали правдивого щастя! Амінь!

Протоієрей о. Ярослав!

08/24/2026

08/23/2026

Неділя 12-та після П’ятидесятниці.
Євангелія від Матвія 19, 17-23.
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

«Важко багатому ввійти в Царство Боже!» Такими словами, дорогі у Христі браття і сестри, Святе Євангеліє сьогодні схиляє нас до роздумів і запитань самих собі.

Про що ж насправді йдеться? Чи є багатство злом, від якого, якщо воно у когось є, потрібно терміново позбутися? Чи, можливо, матеріальні блага можуть допомогти у ділі нашого спасіння?

Юнак, підійшовши до Спасителя, запитав: «Що маю зробити, щоб наслідувати життя вічне?»

На що Спаситель відповів, що для того, аби потрапити у Рай, достатньо, хоча би виконувати Божі заповіді. Господь, знаючи, що дотримуватись усіх заповідей надзвичайно складно, навмисно наголосив на цьому. Проте юнак, який запитував Христа, вочевидь не мав наміру отримати для себе корисну відповідь, а хотів лише похизуватись перед усіма, відповідаючи: «Всього цього дотримуюсь я ще з юності моєї».

І тут Христос вказує на його найслабше місце: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай майно твоє, а отримане з цього роздай бідним».

Цими словами Спасителя юнак був посоромлений і більше не задавав жодних запитань, бо знав, що не зможе виконати Господню пораду.

Після усього, що сталося, Спаситель сказав до своїх учнів: «По правді кажу вам, що важко буде увійти багатому у Царство Боже». Та чи означає це те, що матеріальні блага несуть неминучу загибель? Звісно ж, ні! Питання радше у тому, як ми це багатство використовуємо. Для своєї користі? Чи собі на шкоду?

Аналізуючи життя святих, бачимо, що серед них було чимало багатих людей. Патріарх Авраам, царі ізраїльські, Іов Багатостраждальний, рівноапостольні Костянтин і Олена, Святитель Миколай Чудотворець та багато-багато інших небожителів, котрі могли похизуватись нечуваними статками.

Разом з тим, декотрі з них в одну мить могли позбутися усього цього, оскільки в основу всього ставили саме духовне збагачення. І що цікаво, Господь давав їм все більше і більше.

Вони витрачали свої кошти, роздавали їх бідним, викупляли людей із полону, сплачували чужі борги, а Творець збагачував їх знову і знову. Інші, маючи великі статки, використовували їх на Божу славу, будуючи храми і монастирі, кидаючись на пошуки священних реліквій, пов’язаних з життям Христа. Попри їхню заможність, сьогодні ми вшановуємо їх як святих.

Споглядаючи подібні приклади, приходимо до висновку, що саме собою багатство не несе ніякої загрози. Тоді що мав на увазі Спаситель, коли казав, що багатому буде важко увійти в Царство Боже?

Дивлячись на юнака, про якого сьогодні було згадано у Святому Письмі, бачимо, що його проблема була не стільки в його багатстві, скільки в його особисті прив’язаності до майна. Він запитав, що потрібно зробити, аби наслідувати вічне життя, і отримав чітку відповідь. І ця відповідь його спантеличила, розкрила його порочну суть, оскільки насправді він не шукав спасіння, а у глибині своєї душі тримав ідола, з яким не готовий був розпрощатися заради вищої мети.

Цікаво, що Спаситель не одразу торкнувся теми його майна, запропонувавши для початку виконувати заповіді. І лише тоді, коли юнак вирішив перед усіма показати себе безгрішним, отримав те, до чого не був готовий.

Таким чином, приходимо до висновку, що не багатство губить людину, а ставлення людини до цього самого багатства. Псалмоспівець Давид каже: «Багатство, якщо і трапляється, не докладайте до нього серце».

Цим самим пророк підкреслює, що будь-яка матеріальна річ, якою б цінною і важливою для нас вона не була, не вартує того, щоб закладати за неї власну душу, нехтуючи можливістю наслідувати життя вічне.

А Іов Багатостраждальний казав: «Бог дав – Бог взяв! Нехай на все буде Його Свята воля!»

Нехай так само буде і в нас – за все дякуймо, всьому радіймо, адже нічого не вартує блаженства у вічності. Амінь!

Протоієрей о. Ярослав

08/16/2026

Неділя 11-та після П’ятидесятниці.
Мф. 18, 23-35.
Один цар захотів розрахуватися зі своїми боржниками. Покликав одного із них, який був винен йому 10 тисяч талантів. Це було дуже багато. Цар сказав боржникові: якщо той не поверне борг, то він продасть усе його майно, навіть дружину і дітей. Не маючи можливості заплатити таку велику суму, боржник став благати царя, щоб він потерпів, кажучи, що скоро поверне гроші. Цар змилосердився і простив йому ввесь борг.

Така незаслужена милість царя повинна була б зробити боржника вдячним і милостивим. Але злий боржник не став від цього добрішим. Ідучи від свого благодійника, він зустрів приятеля, який був винен йому сто динарів, тобто в мільйон раз менше, ніж сам був винен.

Грубо, на вулиці, він хапає за горло свого приятеля і вимагає від нього негайно повернути ці гроші. Нещасний боржник став на колінах благати потерпіти ще деякий час. Але раб царя був невблаганий. Він посадив свого приятеля у в’язницю, доки той не поверне йому ввесь борг.

Усе це бачили люди і переказали царю, що вчинив його раб, якому він простив увесь борг. Цар знову покликав свого раба і суворо сказав йому: “увесь той борг я простив тобі. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як я помилував тебе?” І посадив цар раба до в’язниці, доки він не поверне усе.

Ця притча дає нам відповідь на часте і важливе запитання: як нам спастися?

І в ній же отримуємо відповідь: прости ближньому твоєму все. Твоє спасіння – у твоїх руках, тобто прости – і тобі буде прощено.

Як все це, здається, просто, а разом з тим як це нам, виявляється, важко зробити. Хоч і читаємо в Молитві Господній: “прости… як і ми прощаємо…” І знаємо, що коли не будемо прощати людям провин їхніх, той Отець наш не простить нам провин наших.

Цією притчею Господь нагадує про нашу жорстокість до людей, про безмірне милосердя Боже і про те, що при своїй жорстокості ми все ж вимагаємо від Бога бути до нас милосердним.

Господь Ісус Христос, що віддав Себе на Хрест заради нашого спасіння, сказав: “якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших” (Мф. 6, 14-15).

Ось чому, навчаючи учеників, як треба молитися Всевишньому, Господь сказав: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”.

Така умова і міра одержання нами від Бога прощення гріхів, заповідана Самим нашим Спасителем. Бо “якою мірою міряєте, такою відміряється й вам” (Мф. 7-15).

Тож будьмо вибагливими одне до одного і прощаємо взаємно, якщо хто на кого має гнів чи образу, щоб і Бог у Христі простив нас. Не мстімо нашим кривдникам, щоб і Бог не мстив нам.

Випереджуємо наших кривдників примиренням з ними, щоб і Господь випередив нас своєю благодаттю, і забудьмо зло, яке зробили нам лиходії, щоб і Господь забув наші гріхи.

Зробімо ж те, що заповідав нам Христос Спаситель: “Прощайте, то й Вас прощатимуть…” (Лк. 6:37).

Прот. о. Ярослав.