28/08/2026
Дякуємо, Владико, за мудре й глибоке повчання, яке допомагає побачити справжню силу християнської любові у щирому співчутті, співрадості та добрі до ближнього.
Виконання цієї настанови святого апостола Павла є мірилом того, наскільки справжньою, глибокою і щирою є християнська любов, наскільки особа є вірною покликанню втілювати у своєму житті Христову заповідь любові до ближнього.
На перший погляд, нібито все просто: співчувати, ділити з іншими і смуток, і радість… Але чи вміємо всі ми по-справжньому співчувати і співрадіти, не заздрити чиїмось успіхам та не прагнути чужого, перемагати власний егоїзм і примножувати радість наших ближніх?
Святитель Іоан Золотоустий зауважує, що вміння щиро радіти з тими, хто радіє, потребує набагато більше духовної усвідомленості, пильності та душевного благородства, аніж здатність плакати з тими, хто плаче.
Багато людей здатні співчувати тим, хто зазнає скрути, страждає від горя й біди. Водночас значно менше є тих, які вміють від серця радіти за здобутки інших, які готові примножувати чужу радість, не бажаючи її привласнити, знецінити, скористатися нею тощо.
Це тому, що часто на перешкоді стоїть людська гординя, яка не сумісна зі справжньою любов’ю. Тож для багатьох, хто уражений цією гріховною пристрастю, успіхи, досягнення і радості інших людей підсвічують лише власні невдачі, викликають почуття недосконалості, сіють невдоволення, породжують заздрість, смуток і, як наслідок, виявляють нездатність співрадіти – тобто щиро поділяти радість ближнього, приймаючи його благополуччя як привід для власної радості.
Саме тому святитель Іоан Золотоустий говорить про те, що той, хто вміє від серця радіти за інших, отримує подвійний вінець слави: співрадіючи успіхам ближнього, він виявляє найвищу чесноту, любов, і водночас перемагає власну заздрість та гординю. «Співрадість є свідченням не лише того, що ти вільний від заздрості, але й того, що у твоєму серці вкорінилася любов. Часто їй заважає людська пристрасть до марнославства; але ти вільний від цієї пристрасті, бо якби марнославство жило в тобі, ти б не зміг радіти щастю іншого», – зауважує святитель.
Нездатність радіти благополуччю ближнього виявляє не просто відсутність у людському серці любові, вона робить із людей суперників, конкурентів. Якщо чиясь радість викликає запитання: «А чому я маю радіти, адже це його слава, не моя?», то це свідчить, що цю людину така особа сприймає як конкурента, як суперника. Святий Іоан Золотоустий вказує: «Так може говорити не брат, а ворог». Бо там, де починається порівняння і суперництво, немає братерства і любові.
«Радуйтеся з тими, хто радується, i плачте з тими, хто плаче» (Рим. 12:15) – це не лише заклик бути більш чутливими, уважними одне до одного. Насамперед, це заклик перемогти в собі самолюбство, егоїзм, гординю, навчитися по-справжньому, від серця, любити ближнього свого так, щоби його скорботи не були для вас чужими й далекими, а його радість не ставала причиною заздрості й ненависті. Поділяючи скорботи ближнього, ми полегшуємо його біль, поділяючи з ним його радості – ми їх примножуємо. Тож, з Божою допомогою, примножуйте добро у цьому світі - підтримуйте тих, хто страждає, та радійте успіхам ближніх!
