09/06/2026
Проповідь на свято Чуда святого Архістратига Михаїла в Хонах
От. Іван Симчина
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Коли ми говоримо про храм, ми часто думаємо насамперед про будівлю: про стіни, купол, хрест, ікони, престол. Ми приходимо сюди, молимося, ставимо свічки, беремо участь у богослужінні, а потім повертаємося додому.
Але Церква навчає нас дивитися на храм зовсім інакше.
Храм — це місце особливої присутності Бога серед нас.
І тому виникає важливе питання: Хто захищає храм? Хто оберігає його від усякого зла?
Звичайно, насамперед храм захищає Сам Господь. Ніяка людська сила не може зрівнятися із силою Божою. Але Господь дає Своїм святим особливе служіння — бути нашими молитвениками і заступниками перед Ним.
Тому кожен храм, який присвячений Господу, Божій Матері або певному святому, має свого небесного покровителя.
І особливо в житті Церкви ми бачимо, що святий, на честь якого освячений храм, — це не просто ім’я, дане храму. Він є нашим небесним заступником перед Богом.
Але тут ми повинні зрозуміти одну дуже важливу річ.
Ми не можемо думати, що достатньо просто поставити в храмі ікону святого або написати його ім’я над входом — і тоді святий автоматично захищатиме нас від усього.
Ні.
Якщо ми хочемо залишатися під Божим захистом і під молитовним покровом нашого небесного покровителя, ми самі повинні жити церковним життям.
Там, де є молитва, де люди каються у своїх гріхах, сповідаються, причащаються Святих Христових Таїн, де звершується богослужіння, де люди не просто приходять до храму, але справді живуть своєю вірою, — там храм стає справжнім духовним домом.
І особливо важливо — любов між християнами.
Ми не можемо просити Бога, щоб Він захищав нас, і водночас своїми руками руйнувати єдність Церкви через ненависть, ворожнечу, образи, постійні суперечки та розділення.
Господь закликає нас бути єдиним тілом у Христі.
І саме про це нагадує нам сьогоднішнє свято — Чудо святого Архістратига Михаїла в Хонах.
Давно, у стародавньому місті Колосах, яке згодом стало називатися Хони, знаходився храм, присвячений святому Архістратигу Михаїлу, та святе джерело.
За переданням, саме це місце стало свідком великого Божого чуда.
Одна язичницька людина, побачивши зцілення своєї дочки водою цього джерела, увірувала в Христа і побудувала храм на честь святого Архістратига Михаїла. До цього місця почали приходити люди з вірою і отримувати Божу допомогу.
Але ворог людського спасіння не міг спокійно дивитися на це святе місце.
Язичники вирішили знищити храм. Вони спрямували води двох річок просто на храм, щоб сильний потік води зруйнував його разом зі святим джерелом.
Можемо уявити, що відчували люди, які там знаходилися.
Перед ними була величезна сила води.
Позаду них — храм.
І людськими силами зупинити цей потік було неможливо.
Але Божий храм не був залишений.
З’явився Архістратиг Михаїл і, ударивши своїм жезлом по скелі, відкрив у ній велику тріщину. Води, які були спрямовані на храм, зникли у цій розколині та пішли під землю.
І храм був спасений.
Саме тому це місце отримало назву Хони, тобто місце, де води ніби провалилися в землю.
І Церква до сьогодні згадує цю подію як велике чудо Божої сили, звершене через святого Архістратига Михаїла.
Але, брати і сестри, чому Церква розповідає нам про це чудо через багато століть?
Не просто для того, щоб ми знали історію, яка сталася дуже давно.
Церква хоче, щоб ми побачили в цьому чуді духовний зміст.
Води йшли на храм і могли його знищити.
Але Господь не допустив цього.
І сьогодні кожен храм також має свої «потоки води», які можуть іти проти нього.
Іноді це зовнішні труднощі.
Іноді фінансові проблеми.
Іноді хвороби.
Іноді обставини, які здаються сильнішими за нас.
Але дуже часто найбільша небезпека приходить не ззовні.
Найбільша небезпека для храму може прийти зсередини.
Вона приходить тоді, коли з храму зникає молитва.
Коли люди перестають сповідатися.
Коли перестають причащатися.
Коли богослужіння стає для нас чимось другорядним.
Коли кожен починає думати тільки про себе.
Коли між християнами з’являються заздрість, образи, гнів, розділення та ненависть.
Тоді стіни храму можуть стояти.
Купол може сяяти.
Свічки можуть горіти.
Але духовне життя храму починає руйнуватися.
І саме тут сьогоднішнє свято звертається безпосередньо до кожного з нас.
Чи хочемо ми, щоб Господь захищав наш храм?
Тоді насамперед ми самі повинні його берегти.
Не тільки його стіни.
Не тільки його дах.
Не тільки його ікони.
Ми повинні берегти духовне життя храму.
Дорогі брати і сестри!
Якщо ми хочемо, щоб наш храм існував і був переданий наступному поколінню, ми повинні робити кілька дуже важливих речей.
По-перше — ми повинні більше молитися.
У храмі повинна постійно звучати молитва.
Тому ми повинні прагнути звершувати повний річний і добовий цикл богослужінь настільки, наскільки це можливо. Храм повинен жити не тільки в неділю, але й протягом тижня, у святкові дні, під час постів і в дні пам’яті святих.
Бо без молитви храм поступово може перетворитися лише на будівлю.
По-друге — нам потрібно більше покаяння.
Нам потрібно частіше приходити до сповіді. Не тільки тоді, коли ми готуємося до Святого Причастя, але тому, що розуміємо: без покаяння наша душа віддаляється від Бога.
По-третє — нам потрібно частіше приступати до Святих Христових Таїн.
Євхаристія є серцем життя Церкви. Ми приходимо сюди не просто для того, щоб подивитися на богослужіння. Ми приходимо сюди, щоб зустріти Христа і прийняти Його у Святому Причасті.
І по-четверте — ми повинні зберігати братню і сестринську любов.
Це особливо важливо.
Ми можемо відремонтувати дах.
Можемо пофарбувати стіни.
Можемо встановити новий хрест.
Можемо зробити прекрасний іконостас.
Але якщо між нами немає любові, ніяка зовнішня краса не зробить храм по-справжньому міцним.
Тому нам потрібно менше розділення і більше любові.
Менше осудження і більше молитви один за одного.
Менше образ і більше прощення.
Менше бажання довести, що саме ми праві, і більше бажання зберегти мир.
Бо Церква Божа будується не тільки з каменю.
Вона будується з живих людей.
І кожен із нас є частиною цього духовного дому.
Сьогодні ми дивимося на святого Архістратига Михаїла і згадуємо, як Господь зберіг храм у Хонах.
І нехай це чудо буде для нас не просто красивою історією з далекого минулого.
Нехай воно стане нагадуванням для кожного з нас:
Господь може зберегти Свою Церкву.
Господь може зупинити те, що для нас здається нездоланним.
Господь може захистити Свій храм.
Але й ми повинні бути вірними хранителями того, що Бог нам довірив.
Тому, дорогі брати і сестри, бережімо наш храм.
Бережімо його молитвою.
Бережімо його богослужінням.
Бережімо його покаянням і сповіддю.
Бережімо його участю у Святих Христових Таїнствах.
Бережімо його любов’ю один до одного.
І нехай буде в нас менше розділення, менше ненависті, менше образ, а більше любові, молитви, прощення і єдності.
І тоді ми зможемо передати наш храм нашим дітям і онукам — не просто як будівлю, але як живий Божий дім, де звершується молитва, де люди каються, де приймають Святі Христові Таїнства, де люблять один одного і разом ідуть до Христа.
І коли прийдуть нові випробування, ми не повинні боятися.
Бо наша надія не в людській силі.
Наша надія — у Бозі.
І так само, як Господь колись через святого Архістратига Михаїла зберіг храм у Хонах від нищівних вод, так і сьогодні просімо Господа, щоб Він зберіг наші храми, нашу парафіяльну громаду і кожного з нас від усякого видимого і невидимого ворога.
Святий Архістратиже Михаїле, моли Бога за нас і захищай цей святий храм та всіх нас від усякого зла!
Амінь.